Серія: Відомі Китаївські дачники

В Державному архіві Київської області пару років тому я тримала в руках товстеньку неформатну книжечку «Перелік власників будинків у Китаєві» за 1913 рік. 

Мабуть багатьом відомо, що у другій половині 19 ст. Китаїв перетворюється у культурний центр, який відвідують і де відпочивають видатні культурні та громадські діячі. На дачі видатного композитора Миколи Лисенка збирались представники цвіту нації - Михайло Старицький, Ольга Косач (Олена Пчілка), Леся Українка. У 1929 році тут знаходилася дача голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського.

А цей новий список дачників мав величезний потенціал - скільки нових цікавих історій чекали за кожним новим іменем. 

Протягом декількох років збирались історії нашого краю - про Китаїв, Мишаловку, Корчувате, Самбурки, Багринову гору. Це - наша мала Батьківщина, ми любимо її та по крихтах відтворюємо її історію. Особливо цінними ці знання стають зараз, коли над цією територією нависає ризик її втратити через забудову.

Отже, до вашої уваги - серія "Відомі Китаївські дачники".

"В 10 верстах від Києва на правому березі Дніпра розташовано дачний куточок - Китаїв", - так починається опис цього місця в путівниках початку XX ст.

Лука Войно-Ясенецький

(1877-1961)

«Скальпель у Божих руках»

На фасаді Національного медичного університету імені Богомольця можна побачити меморіальну дошку - випускнику медичного факультету університету святого Володимира, видатному хірургу та релігійному діячу Валентину Феліксовичу Войно-Ясенецькому (1877-1961).

Політв'язень, що пройшов заслання, в'язниці і тортури. Лікар, який врятував від втрати зору сотні людей, і сам втратив його в кінці життя. Талановитий проповідник, що не втратив віру. Валентин походив зі збіднілого дворянського роду, народився у Керчі. У 1889 році його родина їде до Києва. Зі спогадів нащадків родини дізнаємось:
"Валентин паралельно з Другою київською гімназією відвідував Київську рисувальну школу (Мурашка) і готував себе до кар'єри художника... родина виїжджала на дачу в Китаїв".

Валентин привозив на дачу своїх товаришів-художників з бідних родин. Художники малювали на пленері, гомоніли про світло, про фарби, про нові художні течії... Залишився подвійний фотографічний портрет, де Валентин знятий разом з товаришем-художником, (літо 1896, Китаїв, фото 2).

Тоді на дачі він не відпочивав, а продовж дня пропадав в селі, косив сіно з селянами, укладав стоги. Обідати теж вважав за краще з сільськими чоловіками картоплею і томатами.

Тоді на дачі він не відпочивав, а продовж дня пропадав в селі, косив сіно з селянами, укладав стоги. Обідати теж вважав за краще з сільськими чоловіками картоплею і томатами.

Валентин багато малював, але раптом він змінив життя: у 1898–1903 р. вчиться на медичному факультеті Київського університету, який закінчує з відзнакою, йде працювати земським лікарем.

У 1923 р. прийняв чернецтво під ім’ям Луки (обране ім’я було пов'язане з його покликанням: в християнській традиції Лука ― апостол та євангеліст, а також лікар і художник, який написав перші ікони Богоматері).

Попри жорсткі переслідування з боку влади, три арешти, 11 років ГУЛАГу (фото 4), заслання до Полярного кола, святитель Лука читав лекції та оперував у підряснику, благословляв хворих і молився перед операціями.

Попри жорсткі переслідування з боку влади, три арешти, 11 років ГУЛАГу (фото 4), заслання до Полярного кола, святитель Лука читав лекції та оперував у підряснику, благословляв хворих і молився перед операціями.

Він - автор 55 наукових праць з анатомії, фізіології, анестезіології, гнійної медицини, хірургії та 12-ти томів проповідей.
Набутий Войно-Ясенецьким досвід лікування гнійних поранень та пізніх операцій при інфікованих ранах великих суглобів покладено в основу його наукової праці «Нариси гнійної хірургії» (витримала чотири видання - 1934, 1946, 1956, 2006). За цю роботу він отримав Сталінську премію, більшу частину якої передав дітям, постраждалим від війни.

У 1946 році Лука повертається до Криму у сані архієпископа.
Влада не полишала і в Криму нагляд за Лукою - завели справу № 6291, яка отримала назву «Мракобес»: "...побоювання чекістів викликало бажання архієрея наблизити до себе священиків з дореволюційним стажем, гарною духовною освітою, які постраждали від атеїстичної влади. Серед них переважали переселенці із західних областей України, в першу чергу - з православної Волині. До 1955 року в єпархії служило 10 таких священиків (яких архієпископ «перетягнув за 2-3 роки», які спілкувалися між собою і мали, за твердженням чекістів, зв'язки з українськими націоналістами)".