Незручні фахівці: боротьба за Китаїв у 80х роках ХХ ст.
Серед місцевих ходить легенда про те, що 50 років тому до Китаєва приїхав партійний діяч та сказав: "я зроблю ВСЕ, щоб при мені сюди не добрався жодний бульдозер чи екскаватор, щоб сюди не ходив міський транспорт, щоб ніхто в місті не знав про ці заповідні місця".
Легенда знайшла своє підтвердження. Протягом XX століття для археологічного комплексу було багато загроз з боку забудови. Але ще більш яскравою є справжня історія про людей, які зберегли совість, не прогнулись під тиском системи та зуміли зупинити забудову археологічної перлини столиці - Китаїв.
Перші спроби наступу на поселення
Не зважаючи на те, що у 1965 році Постановою Ради Міністрів УРСР № 711 територію в Китаєві внесли до переліку пам'яток мистецтва, історії та археології, перші спроби забудови відбулись вже через 10 років - були зведені багатоповерхівки на вул. Китаївська, 11 у 1974 році та на вул. Пирогівський шлях, 48 у 1975 році.
Поселення VIII-XIII ст., городище IX-XIII ст., курганні могильники, печери, Троїцька церква XVII ст. – ось таку пам'ятку в столиці України Києві обрали в 70-80х роках будівельним майданчиком:
Карта ЛУН.Місто за посиланням:https://misto.lun.ua/buildings-age
Ці перші 2 будинки побудували на землі, що позначена як територія поселення у книзі "Давньокиївська околиця" відомого археолога Івана Івановича Мовчана, який проводив на Китаївському археологічному комплексі дослідження у 1973 та 1988 роках:
Загроза забудови у 1982 році
Але цього було мало і в лютому 1981 року керівник Київського заводу мостових залізобетонних конструкцій (за згодою виконкому Київської міської Ради народних депутатів) захотів будувати ще декілька багатоповерхівкок для своїх робітників. Наступне будівництво розвернули на вул. Пирогівський шлях, 46 - безпосередньо на поселенні поруч з городищем.
Очолювала Київський завод мостових залізобетонних конструкцій не проста людина - Баренбойм Ісак Юлісович, нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня (13.9.1943), двома орденами Вітчизняної війни II ступеня (30.8.1944; 21.2.1987), Трудового Червоного Прапора (9.8.1958), Червоної Зірки (13.4.1943), Дружби Народів (10.5.1977), медалями, знаком «Почесний залізничник», лауреат Сталінської премії 3 ступеня (1948), лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1966), кандидат технічних наук (1965), заслужений будівельник Української РСР (1965). У 1984 року на честь Ісака Баренбойма в Києві названо вулицю.
За свідченнями газет, коли громадскість разом із вченими і спеціалістами наполягала припинити роботи в охоронній зоні Китаєва, то на одній з нарад у ГоловАПУ, яка відбулась 8 лютого 1982 року, тодішній головний архітектор міста В.І. Єжов заявив: «Зупинити будівництво не можу».
Будинок зведено у 10-15 метрах від городища. Для будівництва обрали вузеньке місце між городищем і недавно зведеним на поселенні будинком №48. Місця настільки було мало, що вирубали дерева (близько 50 штук). Потім заклали 150 метрів залізобетонного колектора – просто під городище. В нього відвели струмок. Русло струмка зрівняли й почали зводити поверхи.
На згадуваній нараді голова інспекції міської організації Українського товариства охорони памяток історії та культури, архітектор Є.В. Туманович застерігав: «Будинок закриває вихід з урочища і різко порушує ландшафт». Але фахівців ніхто не хотів слухати, як же піти проти лауреата стількох премій?
Був на тих нарадах і відомий фахівець, пам'яткоохоронець - Віталій Дмитрович Коваленко.
А почалося все одного ранку 1969 року, коли йдучи на роботу, побачив зрізані дерева в урочищі Китаїв в Голосіївському лісі. Він не зміг пройти повз, тому знайшов адресу міської організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури і з тих пір співпрацював з цією організацією.
Віталій Дмитрович Коваленко
Віталій Дмитрович Коваленко народився 1935 року в родині службовців в селі Плиски Чернігівської області. Закінчив сільськогоспдарський інститут, працював в Центральному республіканському ботанічному саду Академії наук України інженером зеленого будівництва, у проєктному інституті “Діпромісто” в ландшафтній майстерні, яка розробляла проєкти заповідників в Україні.
У 1967 році закінчив трирічні курси за спеціальністю “архітектура” при Будинку Спілки архітекторів.
Віталій Дмитрович постійно опікувався долею дачної садиби Михайла Грушевського у Китаєві. Завдяки саме таким ініціативним та енергійним активістам, як Віталій Дмитрович, повернені киянам музей М. Заньковецької у Києві, Свято-Троїцька церква на території Китаєва, Свято-Троїцька церква Свято-Троїцького Іонівського монастиря на території Ботанічного саду ім. академіка Гришка.
Легендарний письменник, журналіст Сергій Плачинда не стояв осторонь проблеми забудови Китаєва, у 2006 році він написав статтю для видання «Українська газета. Плюс» з назвою «Крапля довбе камінь не силою, а частотою падіння...». Цей вираз мудреця доречний був і про Віталія Коваленка і таких, як він – одержимих, безкомпромісних, затятих, чесних до самозречення і таких «незручних» та «набридливих» для чиновників.
Віталій Дмитрович Коваленко згадував, що спочатку написав статтю до газети "Радянська Україна", але її не надрукували, а переслали до УТОПІКу. Тоді він не зупинився і написав лист у Москву до газети "Правда". І її також не надрукували, а переслали в ЦК КПУ, де на дзвінки автора відповіли: "Не заважайте нам працювати".
Багато-хто на цьому б зупинився вже. Але не Коваленко. Він звернувся до голови Київської організації УТОПІКу Галини Менжерес і "набридав" ледь не щодня, листами закидав також і заступницю голови Ради Міністрів УРСР Марію Орлик, але це не допомагало.
І ось нарешті Віталію Дмитровичу вдалось "достукатись" до голови республіканського УТОПІКу академіка НАНУ Петра Тимофійовича Тронька.
Легендарний письменник, журналіст Сергій Плачинда не стояв осторонь проблеми забудови Китаєва, у 2006 році він написав статтю для видання «Українська газета. Плюс» з назвою «Крапля довбе камінь не силою, а частотою падіння...». Цей вираз мудреця доречний був і про Віталія Коваленка і таких, як він – одержимих, безкомпромісних, затятих, чесних до самозречення і таких «незручних» та «набридливих» для чиновників.
Віталій Дмитрович Коваленко згадував, що спочатку написав статтю до газети "Радянська Україна", але її не надрукували, а переслали до УТОПІКу. Тоді він не зупинився і написав лист у Москву до газети "Правда". І її також не надрукували, а переслали в ЦК КПУ, де на дзвінки автора відповіли: "Не заважайте нам працювати".
Багато-хто на цьому б зупинився вже. Але не Коваленко. Він звернувся до голови Київської організації УТОПІКу Галини Менжерес і "набридав" ледь не щодня, листами закидав також і заступницю голови Ради Міністрів УРСР Марію Орлик, але це не допомагало.
І ось нарешті Віталію Дмитровичу вдалось "достукатись" до голови республіканського УТОПІКу академіка НАНУ Петра Тимофійовича Тронька.
Тронько Петро Тимофійович
Легенда про високого партійного діяча перетворилась на правду, про яку розказав у статті Віталій Дмитрович Коваленко. Отже, Петро Тимофійович Тронько посадив його в свою чорну "Волгу" та сказав: "Ану, поїхали, подивимось що там нищать."
І вони побували на Китаївському комплексі, а там вже будинок на вул. Пирогівський шлях, 46 (так званий будинок Баренбойма) був готовий, а мешканці створили погреби в оборонному валі городища під назвою "Охабень"...
Саме тоді зупинили забудову Китаєва - на цьому будинку воно зупинилось. Петро Тимофійович Тронько підтримав Віталія Дмитровича Коваленка - так був створений археологічний заповідник "Китаїв".
Нова загроза у 1985 році
У 1985 році Українська республіканська рада ДСТ «Локомотив» обрала схили городища під гірськолижні траси зі стадіоном.
Проєктом передбачалось, що траси зістадіоном будуть на третій курганній групі, на південному печерному містечку. Вирубці підлягає понад 10 га заповідного лісу і це поряд з першою та другою курганними групами.
Тоді лише спільна комісія у складі спеціалістів міської та республіконської організації УТОПІК, міської інспекції та Державного комітету УРСР по охороні природи, обєднання «Київзеленбуду» і Голосіївського лісництва прийшла до висновку – будівництво не дозволити.
У 1988 році Віталій Дмитрович Коваленко написав статтю для газети "Літературна Україна", де оповідав про усі етапи боротьби за Китаїв та наголошував на необхідності:
1. Якнайшвидше передати (повернути) ставки й поселення V-VII століть у межах вулиці Китаївської (Рішення міського виконкому №569 від 25 червня 1984 року) в користування Голосіївського лісництва управління "Київзеленбуд".
2. Огородити городище, курганний могильник, поселення, архітектурний ансамбль в межах охоронної, заповідної та ландшафтної зон біля с.Пирогів вздовж вулиць Червонопрапорної та Китаївської.
3. Організувати (на перспективу) на базі урочища Китаєва археологічний музей просто неба.
4. Відремонтевути Китаївські печери в місцях їх обвалу.
5. Відремонтувати й реставрувати Троїцьку церкву XVIII ст.
6. Просити дирекцію та вчителів школи №122 імені Героя Радянського Союзу Марії Боровиченко взяти шефство над урочищем.
7. Встановити стели, де були б художньо оформлені графічні зображення городища з валами і їх назвами, зображення курганів, печер, поселень і місць, повязаних з обороною.
Незалежність
Неоднаразово пам'яткоохоронець публікувався у 1996 році, 1999 році та скрізь наголошував на необхідності збереження Китаєва.
Віталій Дмитрович Коваленко (фотографія до 85-ти річчя)
Активно друкувався на сторінках київських газет - мав понад 500 публікацій, охоче виступав перед молоддю та передавав їй свій досвід.
Віталій Дмитрович Коваленко - яскравий приклад для тих, хто прагне зберегти Китаїв.
І нехай хтось скаже, що впродовж 1970-2020х років влада Києва не знала про археологічний комплекс з городищем та поселенням.
Джерела:
Віталій Дмитрович Коваленко, "Свідок трьох цивілізацій", газета "Літературна Україна", № 18, 1988, с. 7
Іван Іванович Мовчан "Давньокиївська околиця", Акад. наук України, Ін-т археології. К. : Наукова думка, 1993
Віталій Дмитрович Коваленко, "Фортеця в Голосієвому", газета "Вечірній Київ", 19 липня 1996, с. 13
Віталій Дмитрович Коваленко, "Свідок трьох цивілізацій", газета "Вісник УТОПІК", № 1, 1999, с. 86-90
Сергій Петрович Плачинда, "Крапля довбе камінь не силою, а частотою падіння...", газета "«Українська газета. Плюс», №46 (94) / 21-27 грудня 2006
До 75-ти річчя Віталія Дмитровича Коваленко, Вісник, 2010
Карта ЛУН.Місто за посиланням:https://misto.lun.ua/buildings-age
Часопис "Отчий поріг", № 2, 2020