Мишоловка (Мишаловка) — історична місцевість

Мишоловка (Мишаловка) — історична місцевість на півдні Києва, що розташована сьогодні між Багриновою горою, Китаєвом і Голосіївським лісом. Вперше назва "Мишаловка" згадується в 1618 році, коли ця територія була володінням Печерського монастиря. 

Походження назви

Існує кілька народних версій походження назви місцевості, проте жодна не має письмових підтверджень – ані від млинів де змішували борошно, ані від пастки ворожої армії часів Хмельниччини. При цьому, вчені-мовознавці стверджують, що назва походить від імені або прізвиська - Мишало, тобто круткий.

У 1618-1863 роках в офіційних документах фігурує назва Мишаловка. І лише після Валуєвського циркуляру вона русифікується писарями і стає Мишеловкою/Мишоловкою аж до часів Української Народної Республіки, коли назва перекладається з усталеного російського покручу українською мовою. Надалі, до початку Другої світової війни в офіційних документах назва фігурує як Мишалівка. 

За Захист Китаєва виступає багато археологів, істориків, екологів, архітекторів, пам'яткоохоронців та просто класних, небайдужих громадян - за що ми щиро вдячні!

Не можемо перелічити усіх, ось лише декілька прикладів підтримки від фахівців:

Історична територія

Заселення території відбулось тисячі років тому. Археологи виявили залишки трипільської та скіфської культур на території Мишаловки в історичному урочищі Китаїв. На території 75 га знаходяться залишки давнього міста Пересічень, заснованого у період правління князя Володимира. Це так званий Китаївський археологічний комплекс – пам'ятка археології національного значення: городище оточене валами та двома групами курганних могильників 10-11 століття, а у підніжжя Китайгори (наче Поділ під градом Володимира у Києві) розкинулось Китаївське торгово-ремісниче поселення на 30 га.

Остання згадка про наше місто датується між 1370-1390-м рр., коли Пересічень згаданий разом із іншими містами Київської землі. Це свідчить, що наше місто пережило монгольську навалу 1240-го року. Історики припускають, що фортеця остаточно перестає існувати із часу походу на Київ кримського хана Менглі Гірея у 1482 р. Ті, хто вцілів після цього походу, віддалились від згарищ своїх будівель до іншої річки, що ще 100 років тому мала назву Мишаловка або ж Любка, але сьогодні обидві назви забуті. Вода та нова земля дали можливість заснувати оновлене поселення. Очевидно, що багато мешканців покинули нашу територію у наступні роки – для відновлення Києва було зібрано близько 20 000 робітників з найближчих земель. Так колишнє багатотисячне місто перетворилось у достатньо глухий куток під Києвом. Землі довкола теж спорожніли і покрились непрохідними лісами. Назва «Пересічень» вже не говорила за себе і, з плином часу, назва нашої території змінилась. Отже, життя Мишаловки існувало до 1618 р. і після цього.

Історичні землі села Мишаловки охоплює значно більші території, а саме землі Китаєва, Корчуватого, Коника, хуторів Болгарського, Самбурок, Багринова гора, Галерний острів та Голосіївського лісу з частиною сучасної місцевості Деміївка. 

Самбурки та Болгарський хутір - це рудименти монастирського землеволодіння Києво-Печерської Лаври.

Серед бору, на берегах річок розташовувались монастирські двори та хутори - господарські комплекси, а також засновувались  скити-пустині - невеликі чернецькі обителі, підпорядковані монастирю.

Поруч були Китаївська, Голосіївська, Преображенська пустині. Остання заснована на території Болгарського хутора – тут до своєї смерті мешкав «у почесному полоні» викрадений імперською владою у 1860 р. голова болгарської греко-католицької церкви митрополит Йосип Сокальський. На території Свято-Преображенського монастиря були вириті останні Лаврські печери, які наклались на розгалужену систему більш ранніх печер 11-13 століть.

Поруч знаходиться хутір Самбурки – старовинна Лаврська економія, серед забудови збережено кілька будівель 19 століття. Це, зокрема, господарський  льох та двоповерховий житловий будинок, особливості архітектури якого свідчать, що споруда, очевидно зводилась  у 1860-70-і рр., одночасно з будівлями Китаївської пустині за проєктом військового інженера А. Середи. Ці будівлі досі не внесені у перелік обʼєктів культурної спадщини.

Новий час

З початку 19 століття Мишаловка стала важливим центром цегельного виробництва, зокрема тут працювали цегляні заводи та випускали цеглу з клеймами Сніжка, Яська, Луньова, Доломакіна, Поллака, Бяліка, Кнотте. Це призвело до значного зростання населення ( у 1900 році тут проживало близько 716 осіб), а також до утворення величезних глиняних кар’єрів, деякі з них пізніше стали ставками. Мільйони одиниць «жовтої» цегли на рік виготовляли ці заводи. З них побудовані сотні будинків Києва 19 та початку 20 століття. 

З кінця 19 століття мешканці Мишаловки здають будинки під дачі мешканцям Києва. З'являється справжній “Дачний Парнас”, адже тут проживали видатні особистості, такі як: Михайло Грушевський, родини Миколи Лисенка, родини Косачів - Олена Пчілка та Леся Українка, родина Михайла Драгоманова, Панаса Саксаганського, а також Луки Войно-Ясенецького, Катерини Бубнової (з роду Григорович-Барських), Катерини Бек (з родини Терещенко), родина Кузмінських (одного з перших українських авіаторів), Одарка Романова (письменниця), родина Миколи Бобрецького (професор), Василя Єрмакова (професор), Володимира Ігнатович-Завилейського (професор), Михайло Медведев (співак). Хоча місцевість була відома знаменитим українцям і раніше - тут кілька місяців жив Григорій Сковорода та робив ескізи й писав вірші Тарас Шевченко.

Наприкінці 19 століття, у час гоніння на український театр російською владою, в Мишаловці діяв театр Саксаганського. 

Понад 30 років (з кінця 19 століття) мешканці села просили Лавру відкрити школу для дітей. Першою спробою було відкриття заводського училища Хлебнікова у 1900 році, яке закрили за рік. Костянтин Хлебніков - управляючий цегельним заводом Сніжко та чоловік Олени Адамівни Сніжко, власниці цегельні.

Зрештою на сучасній вулиці Кащенко приблизно у 1907 році було відкрито Мишоловське училище. Будинок двоповерховий, цегляний з оздобленням, використовувався як школа та як поліклініка у радянський час, а у період німецької окупації тут розміщувалась українська автокефальна церква. З 2000-х років знаходиться в аварійному, напівзруйнованому стані. 

Район був свідком важливих історичних подій часів Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Тут проходили бої за Київ армії  УНР у 1918 та 1919 році проти російських окупантів. 

У 1923 році після окупації України Мишаловка увійшла в міську смугу Києва зі збереженням сільради, яку у 1933 році розпустили, а землі села остаточно стали територією столиці. 

У Китаєві розташували Будинок інвалідів-червоноармійців, жителі працювали в артілі “Снабвзуття”, рибгоспі “Прогрес”, цегельні.

На території колишнього Преображенського монастиря розташували Будинок відпочинку Академії наук.

Тут відпочивали видатні науковці та діячі культури: Олена Пчілка, Микола Василенко, Наталія Полонська-Василенко, Микола Зеров, Федір Ернст, Овксентій Корчак-Чепурківський, Освальд Бурґгардт.

З 1926 по 1933 рр. тут знайшла свій прихисток звинувачена у українському визвольному русі княгиня Віра Гедройць професорка та перша жінка-хірург України, що жила в будинку-дачі с. Мишаловка.

У 1930 році землі Китаєва, Болгарського та Самбурок держава віддала Інституту плодово-ягідного господарства Академії наук. Першим директором якого став Володимир Львович Симиренко. Сорт яблука «Ренет Симиренка» названо на честь його діда — промисловця-цукрозаводчика і знаного в Україні мецената Платона Федоровича Симиренка. У 1933 році Володимира Симиренка в Китаєві заарештовано, у 1938 році страчено російською комуністичною владою.

У 30-60 х. рр. Мишаловка стає одним з центрів підпільної православної церкви та української автокефальної церкви. Після гонінь комуністами православних монахів та монашек вони знайшли свій прихисток в хатах мишаловців та створювали домові церкви.

У місцевої родини Равицьких в 1932 році влада відібрала “в рамках боротьби з куркулями” їх земельну ділянку на вулиці Китаївська, 22 з двоповерховим, дерев’яним будинком та влаштувала там 7-ми річну трудову школу (це сучасна територія ліцею №122). Будинок «старої дерев’яної школи» – унікальний, збережений приклад міщанської забудови кін. 19 ст. з прекрасним мереживом лиштви та різьбленого оздоблення попід дахом. Зараз в аварійному стані, закинутий.

86% мешканців Мишаловки підписали заяву проти закриття Троїцької церкви у 1932 році, але влада ігнорувала думку громади. Церкву закрили, дзвіницю знесли.

У 1932-1933 рр. під час Голодомору з 1740 мешканців Мишаловської сільради померло понад 840. Також голодомор пережили у 1946-1947 роках.

В пам'ять про жертв геноциду на Корчуватському та Мишаловському кладовищах у 2008 році встановлено 2 пам’ятні хрести. 

3 листопада 1938 року радянська влада відкриває нове приміщення школи №122 біля дерев’яного будинку 7-ми річної трудової школи на вул. Китаївська, 22. 

У часи Другої світової війни на території Мишаловки родина Бобровських дала прихисток та врятувала Романа Штейна, за що отримала звання Праведників світу. Маму, маленьку сестричку шести рочків Романа було вбито у Бабиному яру. Роман Штейн після порятунку воював, повернувся з війни та все життя працював вчителем школи №122.

В грудні 1941 року дирекція школи №52 (зараз №122) у складі Дождєвікової Надії Михайлівни та Мельник Олександрою Дмитрівною стає співініціаторами відродження легендарної організації "Просвіта" у Ярославському районі (назва Голосіївського району у часи окупації).

Під час Другої світової війни через Мишоловку проходила лінія оборони радянської армії. В листопаді 1943 року Київ було звільнено від німецької окупації та повернулась радянська. В школі №122 створюється вчительська та учнівська комсомольські організації, а також піонерська організація.

У 1955-1976 роках на вул. Ягідна, 2 працювала також 8-ми річна школа №29.

У наш час активні мешканці допомагають ЗСУ, воюють на фронті, є сусіди, що навіки стали Героями.

Інфраструктура: сьогодні це район з приватними будинками та дачами. Головні вулиці - Квітки-Основ’яненка (колишня Мишаловська), Ягідна та Закарпатська. Одна з найкоротших вулиць столиці - Степана Дуки (всього 115 метрів). 

Природа: рельєф гористий, яружний, протікають Мишаловський (друга назва Любка),  Китаївський ручаї  та кілька безіменних струмків, а також розташовані ставки ланцюгом від проспекту Науки в сторону Голосіївської пустині - Бобровський, Романовий, Бяліка, Мітькін, Спортивний, Гнилий. Масив Голосіївського лісу (Національний природний парк “Голосіївський”) огортає місцевість з півдня.

Розташовані пам’ятки: 19 об’єктів культурної спадщини, пам’ятки природи місцевого значення,  ботанічна пам'ятка природи, могутні вікові дуби “Дуби велетні”, найстаріший каштан та шовковиця Києва та рештки монастирських валів 17-18 ст. На місці Болгарського залишились фундаменти помешкання митрополита Йосипа Сокальського та невизначені межі німецького й радянського таборів для військовополонених. На території школи погруддя Марії Боровиченко (учениця школи №122), яка у роки Другої Світової війни була санітаркою 5-ї повітряно-десантної бригади.

Некрополі: розташовані відразу 6 кладовищ - Курганні могильники часів Русі, Братське Китаївське кладовище, Чернецьке Преображенське кладовище, сільське Мишаловське кладовище, Корчуватське на Болгарському хуторі кладовище, Свято-Успенського монастиря кладовище. Між Болгарським та Самбурками існує, неідентифіковане на місці масове захоронення жертв Голодомору 1932-33-х рр. та вбитих німецькою окупаційною владою полонених місцевого концтабору.

Корчуватське на Болгарському хуторі кладовище – одне з найстаріших діючих некрополів Києва, засноване у кінці 19 століття. Могила болгарського митрополита  Йосипа Сокальського була втрачена під час ліквідації Преображенського монастиря та його кладовища. 

Цікаво знати: існували Мишоловські вулиці (тепер Квітки-Основ'яненка, Нікопольська, частина Наддніпрянського шосе) і провулки (тепер Квітки-Основ'яненка і Ремісничий), а також короткий час сучасний проспект Науки називався Мишоловським шосе. Проте на сучасній мапі Києва не знайшлось місця давньому, історичному топоніму.

Відомі жителі Мишаловки: Йосип Сокальський (болгарський митрополит), Павло Трохимович Долина (ур. Попиков, учень Леся Курбаса, талановитий український кіно-режисер та актор, що стояв у початків нового українського театру та кіноматографу), Валентин Рожков (народний артист України), Віра Гедройць (княжна, перша жінка-професорка хірургії), графиня Марія Нірод (медична сестра), Марія Сергіївна Боровиченко (18-ти річна санітарка, Герїня Другої світової війни), Цисельський (Герой), Бобровський (праведник світу), Віталій Дмитрович Коваленко (захисник Китаєва).

Що ми робимо?
 

Ми зібрали та подали колективні звернення до Офісу Генерального прокурора, НАЗК, Міністерства охорони культурної спадщини, Київської міської ради, КМДА, депутатів КМР та ВРУ.

Наша мета
 

Наша головна мета – захистити Китаївський археологічний комплекс від забудови та включити до меж НПП "Голосіївський" історичні, природні урочища Китаїв, Болгарське, Самбурки.

Незалежність
 

Місцеві мешканці не мають таких ресурсів, як девелопери, а тому і даний сайт і соціальні мережі і всю діяльність щодо захисту наших територій ми ведемо виключно на волонтерських засадах за власний кошт. При цьому, у нас немає жодного єдиного центру прийняття рішень, а отже, кожна група людей діє в межах нашої загальної мети автономно та незалежно.

Напишіть якщо ви готові допомогти як волонтер та ходити з нами на суди, якщо готові долучитись до поширення інформації, до написання листів депутатам, до організації заходів: gromada.kytayiv@gmail.com