Мишоловка (Мишаловка) — історична місцевість

Мишоловка (Мишаловка) — історична місцевість на півдні Києва, що розташована сьогодні між Багриновою горою, Китаєвом і Голосіївським лісом. Вперше назва "Мишаловка" згадується в 1618 році, коли ця територія була володінням Печерського монастиря. 

 

Походження назви

 

Існує кілька народних версій походження назви місцевості, проте жодна не має письмових підтверджень – ані від млинів де змішували борошно, ані від пастки ворожої армії часів Хмельниччини. При цьому, вчені-мовознавці стверджують, що назва походить від імені або прізвиська - Мишало, тобто круткий.

У 1618-1863 роках в офіційних документах фігурує назва Мишаловка. І лише після Валуєвського циркуляру вона русифікується писарями і стає Мишеловкою/Мишоловкою аж до часів Української Народної Республіки, коли назва перекладається з усталеного російського покручу українською мовою. Надалі, до початку Другої світової війни в офіційних документах назва фігурує як Мишалівка. 

Історична територія

 

Заселення території відбулось тисячі років тому. Археологи виявили залишки трипільської та скіфської культур на території Мишаловки в історичному урочищі Китаїв. На території 75 га знаходяться залишки давнього міста Пересічень, заснованого у період правління князя Володимира. Це так званий Китаївський археологічний комплекс – пам'ятка археології національного значення: городище оточене валами та двома групами курганних могильників 10-11 століття, а у підніжжя Китайгори (наче Поділ під градом Володимира у Києві) розкинулось Китаївське торгово-ремісниче поселення на 30 га.

 

Остання згадка про наше місто датується між 1370-1390-м рр., коли Пересічень згаданий разом із іншими містами Київської землі. Це свідчить, що наше місто пережило монгольську навалу 1240-го року. Історики припускають, що фортеця остаточно перестає існувати із часу походу на Київ кримського хана Менглі Гірея у 1482 р. Ті, хто вцілів після цього походу, віддалились від згарищ своїх будівель до іншої річки, що ще 100 років тому мала назву Мишаловка або ж Любка, але сьогодні обидві назви забуті. Вода та нова земля дали можливість заснувати оновлене поселення. Очевидно, що багато мешканців покинули нашу територію у наступні роки – для відновлення Києва було зібрано близько 20 000 робітників з найближчих земель. Так колишнє багатотисячне місто перетворилось у достатньо глухий куток під Києвом. Землі довкола теж спорожніли і покрились непрохідними лісами. Назва «Пересічень» вже не говорила за себе і, з плином часу, назва нашої території змінилась. Отже, життя Мишаловки існувало до 1618 р. і після цього.

 

Історичні землі села Мишаловки охоплює значно більші території, а саме землі Китаєва, Корчуватого, Коника, хуторів Болгарського, Самбурок, Багринова гора, Галерний острів та Голосіївського лісу з частиною сучасної місцевості Деміївка. 

 

Самбурки та Болгарський хутір - це рудименти монастирського землеволодіння Києво-Печерської Лаври.

 

Серед бору, на берегах річок розташовувались монастирські двори та хутори - господарські комплекси, а також засновувались  скити-пустині - невеликі чернецькі обителі, підпорядковані монастирю.

 

Поруч були Китаївська, Голосіївська, Преображенська пустині. Остання заснована на території Болгарського хутора – тут до своєї смерті мешкав «у почесному полоні» викрадений імперською владою у 1860 р. голова болгарської греко-католицької церкви митрополит Йосип Сокальський. На території Свято-Преображенського монастиря були вириті останні Лаврські печери, які наклались на розгалужену систему більш ранніх печер 11-13 століть.

 

Поруч знаходиться хутір Самбурки – старовинна Лаврська економія, серед забудови збережено кілька будівель 19 століття. Це, зокрема, господарський  льох та двоповерховий житловий будинок, особливості архітектури якого свідчать, що споруда, очевидно зводилась  у 1860-70-і рр., одночасно з будівлями Китаївської пустині за проєктом військового інженера А. Середи. Ці будівлі досі не внесені у перелік обʼєктів культурної спадщини.

Новий час

 

З початку 19 століття Мишаловка стала важливим центром цегельного виробництва, зокрема тут працювали цегляні заводи та випускали цеглу з клеймами Сніжка, Яська, Луньова, Доломакіна, Поллака, Бяліка, Кнотте. Це призвело до значного зростання населення ( у 1900 році тут проживало близько 716 осіб), а також до утворення величезних глиняних кар’єрів, деякі з них пізніше стали ставками. Мільйони одиниць «жовтої» цегли на рік виготовляли ці заводи. З них побудовані сотні будинків Києва 19 та початку 20 століття. 

 

З кінця 19 століття мешканці Мишаловки здають будинки під дачі мешканцям Києва. З'являється справжній “Дачний Парнас”, адже тут проживали видатні особистості, такі як: Михайло Грушевський, родини Миколи Лисенка, родини Косачів - Олена Пчілка та Леся Українка, родина Михайла Драгоманова, Панаса Саксаганського, а також Луки Войно-Ясенецького, Катерини Бубнової (з роду Григорович-Барських), Катерини Бек (з родини Терещенко), родина Кузмінських (одного з перших українських авіаторів), Одарка Романова (письменниця), родина Миколи Бобрецького (професор), Василя Єрмакова (професор), Володимира Ігнатович-Завилейського (професор), Михайло Медведев (співак). Хоча місцевість була відома знаменитим українцям і раніше - тут кілька місяців жив Григорій Сковорода та робив ескізи й писав вірші Тарас Шевченко.

 

Наприкінці 19 століття, у час гоніння на український театр російською владою, в Мишаловці діяв театр Саксаганського. 

 

Понад 30 років (з кінця 19 століття) мешканці села просили Лавру відкрити школу для дітей. Першою спробою було відкриття заводського училища Хлебнікова у 1900 році, яке закрили за рік. Костянтин Хлебніков - управляючий цегельним заводом Сніжко та чоловік Олени Адамівни Сніжко, власниці цегельні.

 

Зрештою на сучасній вулиці Кащенко приблизно у 1907 році було відкрито Мишоловське училище. Будинок двоповерховий, цегляний з оздобленням, використовувався як школа та як поліклініка у радянський час, а у період німецької окупації тут розміщувалась українська автокефальна церква. З 2000-х років знаходиться в аварійному, напівзруйнованому стані. 

 

Район був свідком важливих історичних подій часів Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Тут проходили бої за Київ армії  УНР у 1918 та 1919 році проти російських окупантів. 

У 1923 році після окупації України Мишаловка увійшла в міську смугу Києва зі збереженням сільради, яку у 1933 році розпустили, а землі села остаточно стали територією столиці. 

 

У Китаєві розташували Будинок інвалідів-червоноармійців, жителі працювали в артілі “Снабвзуття”, рибгоспі “Прогрес”, цегельні.

 

На території колишнього Преображенського монастиря розташували Будинок відпочинку Академії наук.

Тут відпочивали видатні науковці та діячі культури: Олена Пчілка, Микола Василенко, Наталія Полонська-Василенко, Микола Зеров, Федір Ернст, Овксентій Корчак-Чепурківський, Освальд Бурґгардт.

 

З 1926 по 1933 рр. тут знайшла свій прихисток звинувачена у українському визвольному русі княгиня Віра Гедройць професорка та перша жінка-хірург України, що жила в будинку-дачі с. Мишаловка.

У 1930 році землі Китаєва, Болгарського та Самбурок держава віддала Інституту плодово-ягідного господарства Академії наук. Першим директором якого став Володимир Львович Симиренко. Сорт яблука «Ренет Симиренка» названо на честь його діда — промисловця-цукрозаводчика і знаного в Україні мецената Платона Федоровича Симиренка. У 1933 році Володимира Симиренка в Китаєві заарештовано, у 1938 році страчено російською комуністичною владою.

 

У 30-60 х. рр. Мишаловка стає одним з центрів підпільної православної церкви та української автокефальної церкви. Після гонінь комуністами православних монахів та монашек вони знайшли свій прихисток в хатах мишаловців та створювали домові церкви.

 

У місцевої родини Равицьких в 1932 році влада відібрала “в рамках боротьби з куркулями” їх земельну ділянку на вулиці Китаївська, 22 з двоповерховим, дерев’яним будинком та влаштувала там 7-ми річну трудову школу (це сучасна територія ліцею №122). Будинок «старої дерев’яної школи» – унікальний, збережений приклад міщанської забудови кін. 19 ст. з прекрасним мереживом лиштви та різьбленого оздоблення попід дахом. Зараз в аварійному стані, закинутий.

 

86% мешканців Мишаловки підписали заяву проти закриття Троїцької церкви у 1932 році, але влада ігнорувала думку громади. Церкву закрили, дзвіницю знесли.

 

У 1932-1933 рр. під час Голодомору з 1740 мешканців Мишаловської сільради померло понад 840. Також голодомор пережили у 1946-1947 роках.

 

В пам'ять про жертв геноциду на Корчуватському та Мишаловському кладовищах у 2008 році встановлено 2 пам’ятні хрести. 

3 листопада 1938 року радянська влада відкриває нове приміщення школи №122 біля дерев’яного будинку 7-ми річної трудової школи на вул. Китаївська, 22. 

 

У часи Другої світової війни на території Мишаловки родина Бобровських дала прихисток та врятувала Романа Штейна, за що отримала звання Праведників світу. Маму, маленьку сестричку шести рочків Романа було вбито у Бабиному яру. Роман Штейн після порятунку воював, повернувся з війни та все життя працював вчителем школи №122.

 

В грудні 1941 року дирекція школи №52 (зараз №122) у складі Дождєвікової Надії Михайлівни та Мельник Олександрою Дмитрівною стає співініціаторами відродження легендарної організації "Просвіта" у Ярославському районі (назва Голосіївського району у часи окупації).

 

Під час Другої світової війни через Мишоловку проходила лінія оборони радянської армії. В листопаді 1943 року Київ було звільнено від німецької окупації та повернулась радянська. В школі №122 створюється вчительська та учнівська комсомольські організації, а також піонерська організація.

 

У 1955-1976 роках на вул. Ягідна, 2 працювала також 8-ми річна школа №29.

 

У наш час активні мешканці допомагають ЗСУ, воюють на фронті, є сусіди, що навіки стали Героями.

Інфраструктура: сьогодні це район з приватними будинками та дачами. Головні вулиці - Квітки-Основ’яненка (колишня Мишаловська), Ягідна та Закарпатська. Одна з найкоротших вулиць столиці - Степана Дуки (всього 115 метрів). 

 

Природа: рельєф гористий, яружний, протікають Мишаловський (друга назва Любка),  Китаївський ручаї  та кілька безіменних струмків, а також розташовані ставки ланцюгом від проспекту Науки в сторону Голосіївської пустині - Бобровський, Романовий, Бяліка, Мітькін, Спортивний, Гнилий. Масив Голосіївського лісу (Національний природний парк “Голосіївський”) огортає місцевість з півдня.

 

Розташовані пам’ятки: 19 об’єктів культурної спадщини, пам’ятки природи місцевого значення,  ботанічна пам'ятка природи, могутні вікові дуби “Дуби велетні”, найстаріший каштан та шовковиця Києва та рештки монастирських валів 17-18 ст. На місці Болгарського залишились фундаменти помешкання митрополита Йосипа Сокальського та невизначені межі німецького й радянського таборів для військовополонених. На території школи погруддя Марії Боровиченко (учениця школи №122), яка у роки Другої Світової війни була санітаркою 5-ї повітряно-десантної бригади.

 

Некрополі: розташовані відразу 6 кладовищ - Курганні могильники часів Русі, Братське Китаївське кладовище, Чернецьке Преображенське кладовище, сільське Мишаловське кладовище, Корчуватське на Болгарському хуторі кладовище, Свято-Успенського монастиря кладовище. Між Болгарським та Самбурками існує, неідентифіковане на місці масове захоронення жертв Голодомору 1932-33-х рр. та вбитих німецькою окупаційною владою полонених місцевого концтабору.

 

Корчуватське на Болгарському хуторі кладовище – одне з найстаріших діючих некрополів Києва, засноване у кінці 19 століття. Могила болгарського митрополита  Йосипа Сокальського була втрачена під час ліквідації Преображенського монастиря та його кладовища. 

 

Цікаво знати: існували Мишоловські вулиці (тепер Квітки-Основ'яненка, Нікопольська, частина Наддніпрянського шосе) і провулки (тепер Квітки-Основ'яненка і Ремісничий), а також короткий час сучасний проспект Науки називався Мишоловським шосе. Проте на сучасній мапі Києва не знайшлось місця давньому, історичному топоніму.

 

Відомі жителі Мишаловки: Йосип Сокальський (болгарський митрополит), Павло Трохимович Долина (ур. Попиков, учень Леся Курбаса, талановитий український кіно-режисер та актор, що стояв у початків нового українського театру та кіноматографу), Валентин Рожков (народний артист України), Віра Гедройць (княжна, перша жінка-професорка хірургії), графиня Марія Нірод (медична сестра), Марія Сергіївна Боровиченко (18-ти річна санітарка, Герїня Другої світової війни), Цисельський (Герой), Бобровський (праведник світу), Віталій Дмитрович Коваленко (захисник Китаєва).