Розташування: на захід від Китаївської церкви

Адреса: вул. Ягідна, 58а
Поховання: 1875-1924

Кількість могил: 1183

Площа: 1 га

Тип: закрито у 1924 році, знищено у 1970х роках

Статус: немає

У 1869 р. нове кладовище влаштовується біля економії скиту (Самбурки) і навколо розростається його китаївська філія – Преображенський скит - він взагалі виник, як Китаєво-цвинтарний від Китаївської пустині і на початку мав саме такий юридичний статус.

З 1860-х відбувається формування території Спасо-Преображенського скиту та Болгарського хутора поруч з ним. 

 

Історичною передумовою формування Болгарського хутора стало звернення 1860 року до Римського папи представників болгарського духовенства на чолі з Йосипом Сокольським з пропозицією об’єднання болгарської та римської церков. Але умови, що склалися по поверненню Й.Сокольського до Болгарії, примусили його шукати притулку в росії.

Під протекторатом російського уряду та церкви він оселився в Києві, а в 1862 році переїжджає до Голосіївської пустині. Згодом він пропонує Лаврі розвести виноградники, щоб виготовляти вино для богослужінь та братії Лаври.

 

Митрополит київський Арсеній дає згоду і в 1863 році для Й.Сокольського зводять будинок між Китаївською та Голосіївською пустинями. Після смерті Й.Сокольського хутір залишився, а територія навколо нього отримала назву “Болгарських городів”.

 

За наказом Духовного Собору, поховання на новому Преображенському кладовищі розпочались в кінці квітня 1875 року. Від 1880 року було дозволено ховати світські особи.

У рапорті начальника Спасо-Преображенської монастиря ігумена Аніна № 65 від “сентября 3 дня 1893 года” “в Духовный Собор Успенской Киево-Печерской лавры” повідомляється, що при пустині є “кладбище на два отделения 1ое для братии и 2ое для посторонних лиц с некоторою платою за места устроены (разом зі скитом) в 1869 году”.

 

За весь час функціонування цих двох цвинтарів “внутри ограды и за оградой”, на них було поховано “мужского пола 929 челов. (в том числе монашеств. и мирских) и женского пола 254, а всего 1183 челов.”, а також “сверх сего (...) жителями села Мышеловки, неизвестное число, не входящее в вышеознач. подсчёт и вообще в записи погребаемых, как лиц, не имевших никакого отношения к обители”.

Болгарський уніатський архієпископ Йосиф Сокальський був похований на території Преображенського цвинтаря.

У статті "Преображенський скит у Китаїві в його колишньому й сучасному стані" Володимира Щербини за 1928 рік читаємо згадку:

За спогадами старожилів села Мишаловка, могилу Йосифа Сокальського своїми очима вони бачили на території, яку раніше займав Преображенським скит, а саме на схід від церкви (приблизно позначено на мапі 1918 року під №4). Зараз це місце повністю перебудоване, могили були ліквідовані у 70х роках ХХ ст.

Про поховання на цвинтарі Спасо-Преображенського скиту є згадка у книзі Н. Проценко "Київські некрополі":

Професор Нікодимов І. у "Спогадах про Києво-Печерську Лавру" (1918-1943 рр.) писав: "Добре було ходити і по монастирському цвинтарю. Воно не справляло враження чогось похмурого, сумного, таємничого, з чим прийнято повязувати уявлення про могили, поховання. Це був швидше прекрасний сад з богатим врожаєм фруктів. Там же на цвинтарі були розташовані невеличкі будинки, в яких жила братія пустині... На цвинтарі не було величних мармурових памятників, склепів. Рядами стояли деревяні хрести з короткими, але повними християнського відчуття написами. Це кладовище було настільки романтичним, у самому високому сенсі цього слова, у ньому було стільки своєрідної краси, що пізніше саме там Академія наук вирішила організувати будинок відпочинку для наукових робітників."

 

Після 1924 року радянська влада заборонила ховати ченців на Преображенському цвинтарі. Є згадки місцевих мешканців, що остаточно могили та скит знищено в 70-80х р. ХХ ст.

У 2015 році на місті скиту було збудовано Церкву преподобного Феофіла Київського УПЦ, але цвинтар вже відновити неможливо - його територія увійшла до інших, забудованих ділянок.