Чоловік Одарки – Романов – буквально все, що мав, програвав у карти. 

 

4 березня 1874 р. у Києві у родині надвірного радника Федора Михайловича Романова та української письменниці Одарки Романової народився перший син - Володимир.

 

Спільних інтересів не виявилося, заміжжя було невдалим і врешті вони розійшлись, хоч і народжено було троє дітей – згаданий вище Володимир (1874-1929), Олексій (1874-1924) та донька Марія.

 

Одарка Романова продала своє майно та жила на дачі у Китаїві з 1883 року.

Багато уваги Одарка Володимирівна приділяла літературній праці, читанню, влаштовувала домашні спектаклі. Для домашньої постановки Одарка Романова написала дитячу п’єсу “В Аббруцьких горах”.

 

Дошкульні фейлетони друкувала в газетах Києва, а ліричні вірші – в різних виданнях Києва та Львова, де видавались такі українські часописи, як “Зоря”, “Досвітні вогні”, “Акорди”, “Українська муза”, “Літературно-науковий вісник”.

 

Писала у галузі дитячої та підліткової літератури. Одна з найвідоміших казок О. Романової – “Пан та чабан”. Написала й видала Одарка Романова кілька маленьких книжок з оповіданнями для дітей («Івашко», «Черствий пиріжок»).

 

В останні роки життя Одарка Володимирівна мріяла про повне видання власних творів у трьох частинах, адже мала досить багатий творчий доробок, що включає балади, поетичні казки, ліричні пісні, публіцистичні статті, кілька збірок оповідань. Вона активно розробляла фольклорні мотиви не лише українські, а й світові.

 

Іван Франко так охарактеризував її першу збірку «Пісні, думки, легенди»:

У Києві підтримувала дружні стосунки з сім’єю М.В.Лисенка, листувалася з І.Я.Франком і завжди з радістю зустрічала свою двоюрідну родичку М.К.Заньковецьку.

До її віршів «Літня ніч», «Де ти?» Микола Лисенко написав музику, ці пісні часто називають народними.

Послухайте самі:

Володимир вступив до університету в Санкт-Петербурзі, служив у Земському відділі МВС, Управлінні внутрішніх водних шляхів та шосейних доріг МПС і переселенського управління Головного управління землеустрою та землеробства, а в роки Першої світової війни, революції 1917 р. й упродовж 1918-го був одним з керівників Комітету Російського товариства Червоного Хреста на Південно-Західному фронті, що знаходився у Києві.

За Гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – товариш державного секретаря, сенатор Адміністративного Генерального суду Державного сенату Української Держави.

 

Його брат - Олексій Федорович Романов також закінчив Першу київську гімназію (1894) і юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1898). Дослужився до чину статського радника. У 1917 призначений прокурором Віленської судової палати. Служив в уряді гетьмана Скоропадського. У липні 1918 року був призначений товаришем міністра юстиції Михайла Чубинського, а також сенатором адміністративного департаменту Державного Сенату. З 3 серпня по 21 жовтня 1918 був міністром юстиції в уряді Скоропадського. Обидва брати Романови вважали, що Малоросія має об'єднатись з небільшовицькою Росією, що в нас мають бути дві державні мови - українська та російська.

 

Після повалення Гетьманату брати Романови емігрували до Сербії, але перед тим ми маємо спогади Володимира про 1919 р. про долю родини: "...мій 14-річний племінник, задумавши підірвати порохові склади більшовиків, був спійманий і поставлений до стінки для розстрілу, але потім несподівано помилуваний і отримав покарання 25 ударів шомполами. Інший близький мені юнак — двоюрідний брат Сергій, за стійке сповідання патріотизму, був розстріляний більшовиками."

Останні роки життя мати Одарка Романова страшенно бідувала, ходила на поденну роботу, копала картоплю в с. Пирогів, щоб заробити на прожиття.

 

Навесні 1922 року захворіла на тиф і 14 квітня померла, залишившись без іжі та догляду.